Turiel's Notes: липня 2007

Жовква. Ресторан готелю "Стиль" www.hotel-styl.com.ua – смачно і, головне, поруч. Чудовий сервіс, недороге м'ясо, смачні натуральні десерти. Тут ми дізналися, що для щастя чоловікові треба лише 40 гривень – страва «Чоловіча радість» включає три стейки (свинина, телятина, курка), шашличок із кур. печінки, барабольку-фрі з часничком і овочі.

А тепер – до Львова! Він славиться своїм кнайпами, як дешевими (піццерії, суші, картопля на кожному кроці), так і вишуканими кав’ярнями і ресторанами. Ось таке поєднання гостинності та львівського подвір’я, наприклад, літня тераса р-ну Кілікія

Для початку ми вирішили випити по філіжанці кави у "Віденській кав’ярні" - пр. Свободи, 12 (год. роботи 10-23). Крім смачних тістечок і кави, вона відома і своєю історією: засновник закладу у вісімнадцятому сторіччі профінансував спорудження пожежної дільниці і отримав дозвіл відкрити в прибудові кав’ярню. Тут є власне кондитерський зал, більярдна та ресторан у стилі ар-деко. Приємне і запашне місце. Швейк засвідчить.

"Золотий вепр" - пл. Ринок, 17 (год. роботи 10-21). Одне із популярних місць, тому в п’ятницю на другий сніданок, що плавно перетік в обід, ми попрямували туди. Прямо на площі Ринок в одній із кам’яниць (та й в більшості з них) ще в пізні середні віки були пивниці. Під час реконструкції в підвалі даного будинку нібито було знайдено 9 золотих статуеток вепрів. Саме ця знахідка дала назву кафе, яке тут вже досить давно. Ціни тут по-львівськи недорогі, меню велике, а інтер’єр середньовічний. Найкраще попрямувати прямо в дальній зал, під готичними склепіннями якого висять опудала диких кабанців.

Ми були дуже голодні, тому замовили всього багато. Як-то кажуть, на смак товаришів нема, думаю, що деякі страви назвати кулінарними шедеврами не можна, але тут можна поїсти ситно, непретензійно та відносно недорого. Нашим чоловікам особливо сподобалися сирні медальйони до пива.

Прогулянка по Личаківському цвинтарю змусила задуматися про вічне, а тому не додала апетиту. Ми вирішили "підсолодити" життя і, знову попрямувавши трамваєм до центру, зайшли у відому кондитерську "Вероніка" - пр. Шевченка, 21 (год. роботи 10-23). Здебільшого всі столики тут зайняті, що дуже неприємно для компанії в шість чоловік, але нам пощастило надибати один на зручній і гостинній терасі. Правда вже через десять хвилин жорстока злива загнала нас всередину, і нам довелося простояти хвилин двадцять в очікування вільного столика.
Сама кондитерська невеличка, лише на 5 столиків. Внизу є ресторан, але солодке туди чомусь не носять, та й він теж велелюдний. Біля прилавку вишикується черга бажаючих купити смакоту навинос, тому хвилини чекання стали для нас дуже неприємними і зіпсували враження від цього закладу. Асортимент, тим не менш, вражає - торти, тістечка, булочки, пироги, хліб, печиво, цукерки власного виробництва, всього не перелічити. Приблизно втричі ширший вибір, ніж в київській Репризі, хоча сервісом і розміром приміщень наш заклад таки виграє.
Найбільше сподобалися датські булочки - вони ніжні і не втрачають своєї смачної свіжості навіть наступного дня. Саме заради них ми повернулися у Вероніку перед поїздом, аби привести гостинці своїм ласунчикам дома. А з ревенем та полуницею - це шедевр. Торти та тістечка - також смакота, а ось штрудель розчарував - смак консервованого ананасу забив власне яблучний смак, та й морозивом або гарячим соусом і не пахло.

Одним із пунктів в нашій програмі також була славетна арт-кавярня "Дзиґа" (Вірменська, 35, 2975612). Це також в районі площі Ринок (а ви хіба не звикли, що всі львівські дороги ведуть до неї?). На жаль, кафе наразі не працювало, тому подивившись картини та інсталяції сучасних галицьких художників, ми пішли гуляти далі. А Сашко, один із наших друзів, був дуже розчарований - дзигівська медовуха з канапками була одним із його найяскравіших львівських спогадів :)

Поряд є ресторанчик "Рудий кіт", який привернув мою увагу тим, що був дбайливо прикрашений вишивками. Картини, фіранки, навіть, знак "Відчинено" - все вигаптовано з любов’ю і разом із ковано-мозаїчними літніми меблями на терасі, та старовинними предметами декору створює цікавий інтер’єр.

Далі ми направилися до Палацу Корнякта (пл. Ринок, 6, 10-20).

Відвідавши музейну експозицію королівської польської резиденції, ми попили пиво в відомому Італійському дворику, що також є меккою туристів. Дивно, що недороге, і звичайно ж "Львівське" хоч і від ВВН ;) (а ви яке подумали?).

Ну наші чоловіки не були б ними, якби по дорозі на маршрутку не подалися в МакДональдс. І були здивовані. Навіть він, принаймні той фаст-фуд, який на пр. Свободи, біля Опери, цікавий. На другому поверсі з’являється дивне відчуття, що ти в якомусь сучасному ресторанчику, скажімо, Берліна - свіжий інтер’єр, м’які меблі (!), і прекрасні історичні споруди і Опера у вікнах до підлоги - поєднання сучасності і історії. Навіть туалети на кодових замках (а де ваш код на чеку?) не зіпсували враження.

Переночувавши в Жовкві, ми продовжили історично-культурно-архітектурне і, звичайно ж кулінарне, знайомство зі Львовом.

"Цукерня" (http://www.cykiernia.com.ua/, вул. Староєврейська, 3, - так, це теж біля Ринку; год. роб. 10 - 22) нам припала до душі навіть більше, ніж "Вероніка". Теж невелика, і теж у віденському стилі, вона тим не менш, якась по-домашньому затишна. Асортимент значно менший, але дуже смачний. Є тут пляцки (місцеві фруктові бісквіти), пироги, чізкейки, торти, печиво, рулети і т.п. Штрудель, як і годиться, з теплим ванільно-заварним кремом - смачнючий і здоровенний. А мигдальне печиво, ніжне і повітряне, витримало випробування поїздом і дуже мене порадувало в Києві, нагадавши смак Львівських солодощів.

Після сходження на гору Високий замок знову треба підкріпитися. "Під синьою пляшкою" (вул. Руська, 4, 10-22) знайти важко. Від площі Ринок відходить вулиця Руська, там на розі кидається в вічі гарно відреставрована будівля якогось банку, друга чи третя будівля по правій стороні прикрашена непримітною вицвілою (історичною?) вивіскою.

Пройти у темний, по-львівськи захаращений двір - і ви попадаєте у темне маленьке приміщення, готична стеля якого піднімається склепінням, а стіни прикрашені історичними картинами і плакатами. Навіть меню цієї маленької кнайпи оригінальне - страви розподілені за географічними областями Австро-Угорської імперії. Hrvatska, hvala liepa! Дякую, Хорватіє в тому числі за смачний бутерброд-канапку :) Наші чоловіки із задоволенням спробували таки галицького хмільного меду, секрети виготовлення якого передають із покоління в покоління і не розголошують чужакам, а ми посмакували кави з алкоголем. Горнятка кави подають тут палаючими і тушать, заливаючи каву з турки на твоїх очах.

Потім, прибалділі (соррі, за мою хранцюзьку) ми цілувалися біля статуї Артеміди і мріяли, як ми обов’язково приїдемо до Львова ще.

Всі були, всі знають :) Але кожного разу знаходиш щось своє. Цього разу мій чоловік був вперше, тому дивилися, в основному, те, що must see.

Аптека-музей. Тут ми переховувалися від примх погоди - дощик переслідував.
Звичайно ж купили Залізне вино, і випили через трубочку.

Вірменський собор. Одне із моїх улюблених місць. А фрески вражають своєю не-звичністю, не-канонічністю і дійсно вірменскими обличчями архангелів на куполі:)